10
/06
Судова реформа як «безкінечна» естафета: на скільки вистачить сил?
Антон Лященко, керівний партнер АО "Коларес" для "УКРАЇНСЬКИЙ АДВОКАТ", №6, 2019 Найдовшою і водночас найзаплутанішою реформою в Україні є, безперечно, саме судова реформа, активна фаза якої триває, починаючи з 2010 року. А результат її станом на 2019 рік можна коротко проілюструвати однією тезою: в Україні сьогодні не вистачає майже чотири тисячі суддів, унаслідок чого розгляд справ затягується, а громадяни банально позбавлені конституційного права на правосуддя. Але найгірше в цій ситуації, що судова реформа все ще не завершена, і, судячи з повідомлень з табору новообраного Президента, – завершеною буде не скоро. Але про все по порядку. Станом на початок травня 2019 року в Україні через відсутність суддів не працює 10 судів. Такого не було за всі роки незалежності. Ще майже в сотні судів вакантні 70-80% посад суддів. І з цим зараз активно борються, але якось у дуже єзуїтський спосіб, тобто на папері «кадровий голод» скорочується, а по факту правосуддя нікому здійснювати і надалі. Статистично це виглядає так: Вищою кваліфікаційною комісією суддів України досі не завершено процедури оцінювання 3036 суддів. З них - 513 суддів, у котрих немає повноважень. Тепер порахуємо, а скільки ж суддів потрібно зараз державі. В квітні 2019 року в Державній судовій адміністрації розробили новий штатний розпис судів, за яким ситуація з кадровим голодом начебто не така вже й карколомна. Так, у першій інстанції наявні 4903 штатні посади суддів. В апеляційній - 1439. Плюс 196 штатних одиниць суддів Верховного суду. Всього 6538 суддів. Вищий інтелектуальний та антикорупційний суд поки не враховуємо, бо вони ще фактично не діють. Цей новий штатний розпис наочно демонструє серйозну впевненість, що суддів в Україні багато, бо з 9071 судді станом на 01.03.2016 ми швидко отримали 7235 судді станом на 01.09.2018, і зараз вже новий поріг «правосуддя» - 6538 суддів. Тобто, мінус 2533 штатні посади судді. На папері це означає, що кадровий голод в судах зменшено майже на третину, але фактично це означає: жодного нового судді в тих місцевостях, де вони вкрай необхідні, або де суддів взагалі немає. Станом на грудень 2018 року в Україні було близько 5200 суддів. В останні місяці свого президентства Петро Порошенко призначив близько 200 нових суддів, але водночас з 01.01.2019 до 22.04.2019 було звільнено 91 суддю. Тобто, наразі правосуддя справляють близько 5300 суддів. І от якщо за 100% необхідної кількості суддів брати первинну штатну кількість в 9071 (навряд чи хтось серйозно вважає, що громадяни стали менше судитись з 2016 року), то Україні не вистачає 44% суддів. А якщо відраховувати з нового штатного розпису в 6537 суддів, то немає лише 22% законників! Ось така подвійна арифметика. На практиці це означає, що суди продовжують працювати в авральному режимі, що не йде на користь ані адвокатам і їх клієнтам, ані самим суддям, ані самій державі, врешті-решт. Пояснимо на прикладі, про що йдеться. А йдеться про те, що за такої реформи найперше, що страждає – це якість правосуддя. Нині дуже часто політики посилаються на те, що треба дивитись на європейський досвід. Відомо, наприклад, що в Німеччині вважається нормою, коли заповнені усі суддівські вакансії із розрахунку 1 суддя на 4-5 тис населення, а в Канаді судді гарантовано не розглядають більше 250 справ у рік. В Україні ж, залежно від регіону 1 суддя може охоплювати відправлення правосуддя на території, яка нараховує від 50 до 100 тис. населення. І при цьому незалежно від регіону судді розглядають від 700 до 1500 справ на рік, що для закордонної Феміди виглядає якимось жахом. Бо там не розуміють, як в судовій системі може працювати така конвеєрна система розгляду справ. А вона ж не лише існує, але й наполегливо просувається владними структурами. Один з відомих суддів нещодавно звільнився з такими словами: «Я не хочу працювати на конвеєрі по 12-16 годин на добу, коли допускаєш помилки через втому і недосип. А з дітьми спілкуєшся тільки в неділю. У судді має бути час на детальне вивчення справи. Подумати в тиші. А також на підтримку здоров’я, на сім’ю і на саморозвиток. Інакше судді деградуватимуть, професійно вигорятимуть!» Під час різних тренінгів та круглих столів різноманітні експерти розповідають про те, що суддя в середньому має розглядати 183 модельні справи в рік, і не більше. Разом з тим наказом ДСА №471 від 14.09.2018 затверджено Методику визначення граничної чисельності суддів у судах. Там сказано, що на розгляд одного клопотання слідчий суддя має витрачати до 60 хв, тобто 1 годину. А тепер уявімо собі, що в суд надходить клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і водночас згадуємо будь-яку відому на всю Україну справу (Савченко-Рубана-Насірова-Розенблата, податківців, яких на літаках з усієї країни звозили). В результаті слідчий суддя під прицілом десятків телекамер має встановити усіх осіб, роз’яснити права, заслухати сторони обвинувачення і захисту, вирішити різноманітні клопотання в ході процесу, при необхідності допитати свідків, дослідити надані матеріали, піти в нарадчу кімнату і ухвалити рішення. І все це за ОДНУ годину? Це нереально, але навіщось ДСА це прописує… Далі. На розгляд справ у категорії «умисне вбивство» тим самим наказом виділено від 19 до 21 години! Та от тільки вирок у цих справах зазвичай пишуть довше – інколи декілька робочих днів підряд. На корупційні справи відводиться від 13 до 15 годин, хоча насправді середній час їх розгляду по Україні складає за різними оцінками від 13 до 15 але… днів. Болючим у розрізі судової реформи стало і впровадження електронного суду, про який з пафосом розповідали не один рік, але який і досі не запрацював як треба. Свого часу Івар Талло, ключовий міжнародний експерт Проекту ЄС «Право-Justice», наголосив на тому, що нові технології мають полегшувати процеси, а якщо все стає лише складніше, то «ви не на правильному шляху». Вочевидь, тут пан експерт має стовідсоткову рацію. Так, станом на травень 2019 року відомо, що адміністративні суди масово повертають заяви, які надійшли через "Електронний суд", а господарські суди та загальної юрисдикції залишають справи без руху, до надання у паперовому вигляді. Формулювання, як правило, виглядає так: «01.03.2019 в газеті «Голос України» (№ 42 (7048) опубліковано повідомлення про відкликання ДСА України оголошення, опублікованого в газеті Голос України (№ 229 (6984) від 01.12.2018) щодо створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Станом на 01.03.2019, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2019 № 624/0/15-19, здійснено відтермінування початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). На момент звернення до суду позивача із позовною заявою Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система не розпочала свою роботу, що унеможливлює прийняття позовної заяви в електронній формі без наявності власноручного підпису позивача. Таким чином, позовна заява, подана через систему Електронний суд до функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, не може вважатися позовною заявою, підписаною у встановленому законом порядку». Виникає логічне запитання, то це і є продумана судова реформа, коли судді, замість розгляду справ по суті, особливо в умовах їх перевантаження, мають писати ці відписки? На жаль, в окремих випадках про наслідки судової реформи не можна казати крізь сміх, але це сміх крізь сльози. Так, нещодавно одна з новообраних суддів Верховного Суду заявила про появу у стінах Суду одного дивного явища під назвою конфлікт інтересів. Річ у тім, що за її словами, раніше суддями ВСУ ставали колишні судді, в котрих не було багато друзів серед адвокатів. Наразі, у зв’язку з тим, що суддями ВС стало чимало адвокатів, котрі колись були занурені в адвокатське середовище, то виникає безліч проблем через конфлікт інтересів. Відтак, з одного боку суддям слід бути уважнішими в цьому аспекті і потрібно негайно розкривати інформацію про це, а з іншого – ВС наразі стикається з ситуаціями, коли судді зловживають самовідводами з цієї причини. Це трапляється часто тоді, коли суддя не хоче розглядати ту чи іншу справу. Інший напівкумедний приклад, який дуже показово ілюструє судову реформу, полягає в тому, що сьогодні ВС змушений формувати ієрархію власних рішень, долаючи наслідки реформи. Так, у постанові Верховного Суду №130/1001/17 від 29.08.2018 йдеться про те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об’єднаної палати — над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої палати — над висновками об’єднаної палати, палати й колегії суддів. На нашу думку, це свідчить, як мінімум, про недалекоглядність, або поспіх судової реформи. Не в захваті від судової реформи самі законники й через те, що їх фактично ввели в оману з перспективами та наслідками змін. Бо один з основних меседжів реформаторів був такий: більше працюватиме – але й отримуватимете достойну винагороду. Однак, сталося не так, як гадалося. Зокрема, починаючи з 2016 року судді (які не пройшли кваліфікаційне оцінювання) зазнають дискримінації в питанні оплати праці. За останні 3 роки вони постійно отримують значно меншу зарплату в порівнянні з іншими колегами, які таке оцінювання вже пройшли. При цьому не їх вина у тому, що «просіювання» триває роками (деякі судді успішно склали кваліфікаційний іспит ще на початку 2018 року, але й досі не знають дати співбесіди у ВККС). Тим більше, що не варто очікувати на швидке завершення цього кваліфікаційного оцінювання в принципі (а отже й вирішення цього питання самого по собі). Як вбачається з орієнтовного графіку проведення співбесід із суддями, оприлюдненого 19 грудня 2018 року на сайті ВККС, співбесіди триватимуть до вересня поточного року. Однак і цей орієнтовний графік уже порушено, а ГРД піднімає питання про відкладення проведення оцінювання (оскільки не в змозі оперативно проаналізувати відомості про таку кількість суддів). На переконання багатьох суддів, ця процедура триватиме і у 2020 році теж. Єдиним виходом із ганебної ситуації з дискримінацією суддів в питанні оплати праці є якнайшвидше ухвалення Конституційним Судом України рішення про перевірку на конституційність (або неконституційність) положень п. 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за конституційним поданням Верховного Суду України (провадження № 4/4086(16) від 06.10.2016 року). Однак, в порушення процесуального строку, встановленого ст. 75 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення досі нема. Й враховуючи наявність кризи в КСУ – навряд чи буде найближчим часом. Це лише деякі – точкові аспекти судової реформи, які не виносяться у публічну площину, але результати яких відчувають на собі усі громадяни України. Разом з тим, естафета з судовою реформою в Україні аж ніяк не завершена – і вочевидь триватиме і надалі. До такого висновку можна дійти проаналізувавши висловлення представника Президента у Верховній Раді, радника Президента Руслана Стефанчука, котрий вважає, що за кваліфікацію суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності повинен відповідати один орган: “У нашому плані дії передбачено, що і Вища кваліфікаційна комісія, і Вища рада правосуддя потребує свого перезавантаження і потребує нового підходу, тому що той дисциплінарний та кваліфікаційний підхід, який існує сьогодні неприйнятний. Моя особиста ідея, яку я буду відстоювати на робочій групі, що не треба ніякої Вищої кваліфікаційної комісії, повинна бути одна Вища рада правосуддя. Вона повинна нести відповідальність за кваліфікацію суддів, за «дисциплінарну» суддів, за відбір. Повинен бути один орган, який несе відповідальність. Тільки з’являється два органи – це безвідповідальність. І тільки тоді можна буде навести порядок, коли буде зрозуміло, що є орган, є відповідальність, є з кого спитати”, – повідомив Стефанчук. Крім того в команді Володимира Зеленського вже підтвердили й наміри ревізувати останні призначення суддів по всій країні, й нову переатестацію суддів, і можливо – навіть і новий конкурс до Верховного Суду. Тобто судова реформа імені Порошенка померла, хай живе судова реформа імені Зеленського! Адвокати в принципі пристосуються до будь-яких змін в цій царині, а от суддям не позаздриш, тим більше з цього приводу хочеться процитувати допис у мережі Фейсбук однієї з представниць Феміди: «Оскома. Набридло. Хтось гіпотетично обговорює: реформа, запуск, перезапуск, така-не така. Хтось активно «реформує». Хтось «урядує». А судді пашуть по 12-16 год на добу. Часто без вихідних. Бо один за трьох-чотирьох. Поділені на види і підвиди. Всупереч єдиному статусу судді. У нас є судді оцінені і недооцінені, «старі» і «нові», із зарахованим юридичним стажем і не зарахованим, оплачувані і високооплачувані, «п‘ятирічки-останні із Могікан» і довічники, повноважні і безповноважні, з ярликом і без ярлика, переведені і ні. І так роками. Підвішені на ґачок невідомості. Але це точно не зневіра. Професійна злість. Зчепити зуби і триматись. Поки вистачить сил».