03
/09
Деякі аспекти відшкодування збитків у сфері авторського права
Питання доказування у суді розміру збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, у авторському праві – є досить проблемними. Розглядаючи шляхи, по яким рухається наявна судова практика (у тому числі напрацьована фахівцями Юридичної компанії «КОЛАРЕС») при стягненні збитків, спричинених порушенням авторських та суміжних прав, можна зазначити наступне. Згідно чинного законодавства України правовласники, яким спричинено шкоду внаслідок порушення їх майнових авторських та суміжних прав, мають право її відшкодувати кількома способами. Так, відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено фактично три шляхи захисту майнових авторських прав в судовому порядку: відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, який був отриманий порушником авторського права; отримання компенсації. З переліченого найбільш простим способом є стягнення доходу, який був отриманий внаслідок порушення авторського права. При цьому треба враховувати, що сума такого стягнення далеко не завжди може задовольнити суб’єкта авторського права, оскільки отриманий дохід не завжди відповідає тій шкоді, що фактично завдана порушенням авторського права чи може бути завдана у майбутньому. Отже, було законодавчо закріплено, крім стягнення доходу, такі види задоволення вимог правовласника, як відшкодування упущеної вигоди та компенсація. Необхідними умовами для стягнення у судовому порядку завданих збитків, включаючи упущену вигоду, а також для отримання відповідної компенсації, є доказування наступних фактів: винне порушення авторського права та/або суміжних прав, яке повинно бути виражене у будь-яких порушеннях правомочності суб’єкта авторського права (наприклад, факт незаконної публікації твору, або його незаконного відтворення); спричинення шкоди та їх розмір (що становить найбільшу складність при доказуванні у суді); причинно-наслідковий зв’язок між порушенням права та спричиненням збитків. Лише беззаперечне доказування у сукупності перелічених вище фактів дають гарантію щодо успішного вирішення справи судом та винесення судового рішення на користь суб’єкта авторського права та/або суміжних прав, чиї права було порушено незаконними діями. При доказуванні порушення авторського права, а також при доказуванні причинно-наслідкового зв’язку, необхідно виходити з обставин кожного конкретного випадку, тобто, необхідно доказати, на чому основане авторське право, яким чином воно було порушено і як це порушення вплинуло на спричинення матеріальної шкоди. При цьому для доказування розміру шкоди (у разі, якщо це упущена вигода, а не пряма шкода) неможливо обійти застосування припущень, обґрунтувати які досить важко. Отже, враховуючи особливості правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав, у судовій практиці обмаль випадків, коли предметом судового розгляду є стягнення саме упущеної вигоди. В той же час вітчизняним законодавством передбачено альтернативний спосіб відшкодування шкоди. Так, відповідно до п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено виплату сум компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (враховуючи встановлений розмір мінімальної заробітної плати на теперішній час у 1102 грн., 50 тисяч мінімальних зарплат становить 55,1 мільйонів гривень). Компенсація не потребує точного підрахунку суми збитку, що є перевагою на предмет доказування перед відшкодуванням упущеної вигоди. Однак це не означає, що суд при встановленні розміру компенсації абсолютно не зобов’язаний не враховувати об’єктивних критеріїв, що свідчать про розмір шкоди. Розмір компенсації не повинен точно відповідати сумі спричиненої шкоди, але повинен відповідним чином з ним співвідноситись. Таким чином, стягнення компенсації, передбаченої Законом «Про авторське право і суміжні права» є альтернативним видом відповідальності, який дає можливість уникнути труднощів доказування збитків, зокрема упущеної вигоди, що обумовлено специфікою природи порушень у цій сфері.