05
/09
Проблемні питання реалізації повноважень державного і приватного виконавця в зведеному виконавчому провадженні
Автор: Адвокат, керуючий партнер АО Коларес Спеціально для порталу "Дзеркало Суддів України" Процес виконання судового рішення довгий час був проблемним питанням в Україні. Винесення ЄСПЛ рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», яке стало пілотним, і констатував системну проблему невиконання рішень національних судів, підтвердило існування цієї проблеми. Далі ЄСПЛ вдається до більш радикальних дій і виносить рішення у справі «Бурмич проти України», де об'єднує близько 12 000 заяв в одну справу і передає на виконання до Комітету Міністрів Ради Європи. Тому реформа в сфері виконавчого провадження має важливе значення для нашої держави, оскільки спрямована на захист прав людини. Вона покликана вирішити питання з реалізацією права на справедливий суд, мирного володіння майном, і права на ефективний захист. У процесі реформи було здійснено багато нововведень щодо термінів, підстав здійснення окремих дій у виконавчому провадженні, введення інституту приватних виконавців, нових електронних реєстрів. В процесі примусового виконання встановлені чіткі обмеження для приватних виконавців щодо категорій справ, в яких неможлива їх участь. Це справи де боржником є ​​держава, щодо державного чи комунального майна, щодо виконання рішень ЄСПЛ, де боржником є ​​дитина, недієздатна особа або з обмеженою дієздатністю і т.д. Також, встановлено обмеження для приватних виконавців у випадках, коли в наявності конфлікт інтересів. Всі інші рішення можуть перебувати в процесі примусового виконання, як у державного, так і у приватного виконавця. Стаття 19 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) встановлює, що право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання державним або приватним виконавцем належить стягувачу. Диспозитивність даної норми повинна була б внести ясність щодо суб'єкта примусового виконання рішень, оскільки стягувач на свій розсуд вибирає виконавця. Однак, при наявності декількох виконавчих документів щодо одного боржника, виникають деякі проблеми неврегульованості на законодавчому рівні щодо зведеного виконавчого провадження. У стягувача є право вибору між органами державної виконавчої служби, тільки в разі якщо місце проживання, майно боржника, або місце його роботи знаходиться в межах юрисдикції кількох територіальних органів. Що стосується приватного виконавця, то він відкриває виконавче провадження, якщо місце проживання або майно боржника знаходиться в його окрузі. Відповідно до Закону державний виконавець, який першим відкрив виконавче провадження з виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника, здійснює його, в межах зведеного виконавчого провадження. Так само і виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем в рамках зведеного виконавчого провадження. Однак, виходячи з положень Закону, слідує, що одночасно і державний, і приватний виконавець не можуть бути суб'єктами в одному зведеному виконавчому провадженні. Досить проблемними виглядає зазначені положення, особливо у випадках, якщо частина стягувачів, в яких є виконавчі документи щодо одного боржника вирішують звернутися до державного виконавця, а частина до приватного. У такому випадку відповідно до статті 30 Закону кожен з виконавців повинен відкрити своє зведене виконавче провадження щодо одного боржника. Відповідно до пункту 14 розділу 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (далі - Інструкція) в разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника вони об'єднуються в зведене виконавче провадження і виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Зате пунктом 15 розділу 4 Інструкції передбачено, що зведене виконавче провадження здійснюється приватним виконавцем в порядку, визначеному пунктом 14 розділу 4. Тобто в даному випадку положення інструкції суперечать Закону, і відсилають в пункт який передбачає, що виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо одного боржника повинен здійснювати зведене виконавче провадження. Також, цими положеннями нівелюється принцип диспозитивності вибору виконавця на розсуд стягувача. У разі якщо стосовно одного боржника відкрито два зведених виконавчих провадженя державним і приватним виконавцем, виникає питання щодо арешту майна боржника. Відповідно до статті 56 Закону постанову про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем при відкритті виконавчого провадження. Однак оскільки державні та приватні виконавці не можуть бути в одному виконавчому провадженні, а арешт майна накладається на загальну суму заборгованості по зведеному виконавчому провадженню, то можуть виникати ситуації, коли активів боржника може не вистачити для іншого зведеного виконавчого провадження. В цьому випадку, краща позиція буде у того хто перший відкрив зведене виконавче провадження і виніс постанову про арешт майна. Також, навіть якщо стягувач вирішив передати відкриті виконавчі провадження від державного до приватного виконавця щодо одного боржника, то законодавчо такого механізму не передбачено. Відповідно до закону в разі якщо стягувач вирішить передати виконавчий документ від державного до приватного виконавця, провадження закривається, а разом з ним і арешт майна буде знятий, що дає можливість боржникові приховати своє майно. Наступне питання, яке виникає в рамках зведеного виконавчого провадження, є задоволення вимог стягувачів відповідно до заборгованості. У разі, якщо активів боржника не вистачає для задоволення вимог стягувачів, законодавець передбачив черговість. Вона визначена з урахуванням соціальної значимості і дотримання справедливого балансу між приватними і суспільними інтересами. Однак, якщо в рамках одного зведеного провадження реалізація майна вже відбулася і вимоги стягувачів задоволені, а в рамках іншого процес виконання триває, і черговість виплати не дотримана. Чи не буде така ситуація порушенням прав стягувачів, в зв'язку з колізією норм Закону? Вирішення цього питання можливе в разі внесення змін до Закону. Необхідно передбачити можливість участі в одному зведеному виконавчому провадженні як державних, так і приватних виконавців. Це дозволить об'єднувати всі виконавчі документи в одне зведене виконавче провадження, дотримуватися вимог черговості, уникати плутанини з арештами майна боржника, і його реалізації. Всі ці проблемні питання, викликають велике занепокоєння, оскільки ставлять процес виконання рішень під сумнів. Будь-які ускладнення у виконавчому провадженні ставлять під загрозу права стягувачів, і можуть стати перешкодою в задоволенні вимог стягувачів. Резюмуючи викладене можна відзначити, що будь-яка реформа, покликана вдосконалити і покращити реалізацію прав людини є позитивним моментом. В цілому нова система виконання рішень, може вирішити ряд проблем, які існували до цього. Однак, процес реформування є досить складним, і необхідно вдосконалювати законодавчу базу і виправляти помилки допущені в процесі реформи. Зміни до Закону та Інструкції зможуть виправити колізії і невідповідності в процесі виконавчого провадження.