Колізійний збір
Автор: Олександр Вовк, партнер АО Коларес Спеціально для "Український юрист" Останнім часом Велика Палата Верховного Суду все більше і більше висловлюється щодо юрисдикційних питань. Так, оновлені процесуальні кодекси передбачають, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати ВС у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. І чим більше Велика Палата виносить рішень, тим більше суддів викладають свої окремі думки з того чи іншого приводу. Юристи переконані: юрисдикційне питання в українській судовій системі було, є та ще тривалий час буде актуальним. Стабільні закони, за словами наших коментаторів, є запорукою безколізійності системи законодавства. Але це точно не про наше законодавство. З іншого боку, на законодавчому рівні доволі складно передбачити всі нюанси правозастосування, тому на арену виходить судова практика, яка є одним із найдієвіших наразі засобів подолання недоліків законодавства. Тільки від Великої Палати ВС залежить, піде вона шляхом формування єдиної практики чи шляхом «множення взаємовиключних, суперечливих рішень». Питання: За вашими спостереженнями, питання щодо розмежування яких спорів потребують висловлювання Великої Палати Верховного Суду у майбутньому? Відповідаючи на запитання щодо необхідності розмежування судових спорів за підсудністю та доцільності висловлення в юрисдикційному питанні своєї позиції Великою Палатою Верховного Суду, необхідно відзначити таке. Юрисдикційне питання в українській судовій системі було, є та, гадаю, ще тривалий час буде досить актуальним і подекуди навіть гострим. Тому, звичайно, завжди буде корисним визначення своєї позиції в юрисдикційних питаннях Великою Палатою ВС. На мою думку, в питанні підсудності спорів найбільш актуальними та дискусійними стоять спори щодо підсудності між господарськими, цивільними та адміністративними судами. Так, зокрема, у частині 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України відзначається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Тоді як відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав. А згідно з частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах. Тобто на перший погляд начебто все зрозуміло. Однак на практиці досить часто позивачі (юридичні радники/адвокати) не знають, до якого суду за юрисдикційністю звертатися. Адже можна навести ряд прикладів, коли спір за колом суб’єктів спору має розглядатися адміністративним судом, а адміністративний суд справу закриває та говорить: оскільки спір про право, то й звертайтеся або до цивільного, або до господарського суду залежно від суб’єктів спору. Якщо позиція цивільної юрисдикції в особі відповідної палати Верховного Суду України у питанні визначення підвідомчості є відносно чіткою, а в її основу покладено предметний підхід до такої категорії справ (цивільно-правова природа правовідносин), то в межах адміністративної і господарської юрисдикцій навіть такої відносної чіткості немає. Тому висловлення в юрисдикційному питанні своєї позиції Великою Палатою ВС є вкрай важливим. Як приклад можна навести ситуацію із спорами за участю банків, що перебувають на стадії ліквідації. Зокрема, ВСУ в своїх постановах від 16 лютого 2016 року та від 15 червня 2016 року дійшов висновку щодо необхідності розгляду спорів за участю банків, що перебувають на стадії ліквідації, саме в господарських судах. ВСУ дійшов висновку, що оскільки банк — це юридична особа, тому ліквідаційна процедура такого банку повинна здійснюватися аналогічно до процедури банкрутства будь-якої іншої юридичної особи, тобто за правилами господарського судочинства. Отже, Верховний Суд України, вирішуючи питання підвідомчості, у зазначених постановах вдався до суб’єктного підходу, ігноруючи питання предмета спору. У свою чергу, суди адміністративної юрисдикції неодноразово відступали від правового висновку Верховного Суду України та вказували, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (його представник) є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. А спори, які виникають у правовідносинах з суб’єктом владних повноважень, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. В основу таких рішень суди адміністративної юрисдикції покладали все той же суб’єктний підхід до питання визначення юрисдикційності, проте вже в контексті особливого статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (його представника). З огляду на неоднозначність позиції в питанні юрисдикційності таких спорів Велика Палата Верховного Суду 18 квітня 2018 року, розглядаючи справу № 910/8132/17, вказала, що визначальною ознакою при вирішенні питання щодо підвідомчості справ з Фондом гарантування вкладів або уповноваженою особою Фонду є саме характер правовідносин, з яких виник спір, а не суб’єктний склад учасників. Ще більш заплутаною є історія з підвідомчістю спорів з державними реєстраторами при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Ситуація настільки заплутана, що навіть позиції Великої Палати ВС відрізняються в аналогічних спорах. Наприклад, Велика Палата ВС у своїй постанові від 21 березня 2018 року в справі № 802/1792/17-а вказує на приватноправову природу спору, а отже, він мав би розглядатися в порядку цивільного судочинства. Практично одночасно Велика Палата ВС у постанові від 4 квітня 2018 року в справі № 826/9928/15 вже вказує: якщо спір проправо відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень, то спір є публічно правовим та вже підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, важливим є не лише те, щоб Велика Палата ВС висловлювала свою позицію та узагальнювала судову практику в питаннях юрисдикційності спорів, а щоб ця позиція була абсолютно чіткою та однозначною.