Кримінальний процес: чи існує принцип змагальності?
Стаття опублікована в Юридичній газеті, номер 26 (628) Автор: Сергій Ярошенко, адвокат АО Коларес Основним завданням кримінального процесуального законодавства є захист від кримінальних порушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Поряд з цим, практичне застосування вищезазначених завдань можливо лише в умовах рівності суб’єктів, тобто, змагальної моделі кримінального судочинства. Змагальна модель виникла на противагу інквізиційному процесу, який поєднував іноді в одному органі (людині) функції обвинувачення, захисту та вирішення справи. На території України закріплення деяких засад змагальності було впроваджено в Статуті кримінального судочинства 1864 р. Змагальне кримінальне провадження - це принципово нове явище у правовій дійсності України, обумовлене формуванням її як правової держави, утвердженням міжнародних демократичних стандартів побудови кримінального провадження. Під час функціонування КПК 1960 р. дія принципу змагальності в Україні фактично обмежувалася стадією судового розгляду справи. Вже будучи Конституційною засадою (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України), в 2001 році законодавець доповнив старий КПК статтею 16-1, закріпивши принципи змагальності і диспозитивності в кримінальному процесі. Завданням реформи кримінального процесу є утвердження змагальності та рівності В подальшому одним з основних завдань реформування кримінального процесу було визначено забезпечення реалізації змагальності та рівності сторін обвинувачення і захисту. Після прийняття 13.04.2012 р. нового КПК принцип змагальності було передбачено окремо ст. 22 та визначено, що кримінальне провадження здійснюється основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших У зв’язку з цим, доцільно говорити про повноцінне розширення дії принципу змагальності і на досудове розслідування. Це стало можливим завдяки посиленню судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні шляхом запровадження такого нового суб'єкта, як слідчий суддя, та необхідністю звернення до нього при вирішенні великого кола процесуальних питань. Змагальний процес є важливим принципом будь-якої правової держави та рушійною силою кримінального процесу. Поряд з цим, найбільш актуальним це питання є для сторони захисту, яка апріорі знаходиться у невигідному становищі. Сьогодні серед вчених процесуалістів та юристів-практиків найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою принцип змагальності характеризується трьома елементами: - поділ функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи між різними суб'єктами процесу; - наділення сторін обвинувачення і захисту рівними процесуальними правами; - активне (керівне) становище суду у процесі. Діючий КПК формально наділяє сторони процесу рівними правами Поряд з цим, прихильники іншої позиції бачать сутність принципу змагальності також у поділі зазначених процесуальних функцій між судом і суб’єктами, що займають становище сторін, але за пасивного процесуального положення органу правосуддя. Сутність засади змагальності полягає у виконанні сторонами кримінального провадження дій, спрямованих на реалізацію наданих їм прав щодо участі у доказуванні та відстоювання своєї процесуальної позиції. Її зміст становить сукупність закріплених у законі процесуальних приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують змагальні засади у діяльності сторін кримінального провадження. Дія засади змагальності обумовлює надання сторонам провадження (їх суб'єктам) комплексу процесуальних прав, реалізовуючи які, вони отримують можливість встановлювати обставини, що підтверджують підозру чи обвинувачення або ж навпаки - повністю чи частково спростовують їх або ж пом'якшують чи взагалі виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Але належна змагальність сторін передбачена КПК України не знаходить своєї повної реалізації на практиці. Найбільш актуальним питання змагальності є для сторони захисту Так, закріплений принцип змагальності має низку проблем щодо його практичної реалізації, які виникають у процесі дослідження доказів. Це, перш за все, підтверджується і виявляється у закріплених кримінальним процесуальним законом неоднакових умовах сторони обвинувачення та захисту в реалізації процесуальних механізмів збору доказів, саме за яких сторона захисту обмежена в реалізації її права на отримання всіх можливих доказів доведення невинуватості особи, обстоюванні своєї позиції, захисті прав, свобод та законних інтересів підзахисного, що зрештою призводить до певної асиметрії у формуванні позицій виправдувального характеру на користь обвинувальних. Під час досудового розслідування захисник перебуває у нерівному становищі в порівнянні зі стороною обвинувачення, оскільки позбавлений права вчиняти слідчі (розшукові) дії. А тому слідчий суддя в ході досудового розслідування та/або суд під час підготовчого провадження мають сприяти захиснику у реалізації його права на збирання і подання доказів. Стороні обвинувачення для проведення слідчих, розшукових або негласних слідчих дій достатньо звернутись із клопотанням до слідчого судді, а сторона захисту не має права самостійно провадити такі дії. Частина 8 ст. 95 КПК України наділяє сторони правом отримувати від учасників провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів. Вважаємо, що такі пояснення повинні бути джерелом доказів. Можливість реалізації такого права підтверджується положеннями ч. 4 вказаної статті, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, є всі підстави для віднесення таких пояснень до джерел доказів, які в стадії судового розгляду можуть стати доказами. Беручи до уваги, що сторона захисту не наділена владними повноваженнями, то доцільно у випадку відмови від добровільної дачі таких пояснень, проводити їх слідчим суддею у порядку передбаченого в ст.225 КПК України. Сьогодні ще зарано говорити про належну змагальність та рівність сторін Окрім того, адвокат спочатку має подати клопотання до слідчого або прокурора, а слідчий чи прокурор, згідно зі ст.220 КПК України, на протязі 3-х днів розглядають такі клопотання і надають відповідь. Але до слідчого судді сторона захисту може звернутись лише стосовно оскарження такої відповіді слідчого або прокурора, яку слідчий суддя розгляне лише протягом 3-х днів. У такому випадку не можна говорити про наявність змагальності та рівності сторін у даному контексті. Важливими новелами КПК України стали зміни до правил проведення обшуку. Зокрема законодавець передбачив, що обшук проводить виключно на підстав ухвали слідчого судді місцевого суду за зареєстрованим місцезнаходженням органу досудового розслідування як юридичної особи. Прокурорам та слідчим заборонили повторно звертатися з клопотанням проведення обшуку того самого приміщення, якщо у клопотанні не зазначені нові обставини. Ст.236 КПК доповнили новим правилом щодо проведення обшуку у присутності адвоката чи захисника, обов'язком уповноваженої особи на проведення обшуку допустити захисника чи адвоката, введено обов'язкову фіксацію за допомогою аудіо- та відеозапису обшуку житла чи іншого володіння особи. Відтепер адвокатів зобов’язані допускати на обшук Відтепер експерт залучається за наявності підстав для проведення експертизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження. Слідчий суддя самостійно визначає експерта, якого необхідно залучити, або експертну установу, якій необхідно доручити експертизу, але, як правило, на практиці обирає їх з числа державних та відмовляє захиснику у клопотання при призначення експертів з числа приватних. Вважаємо, що під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ст.193 КПК) участь в засіданні не уповноважених осіб (наприклад слідчого та/або потерпілого) також є порушенням принципу змагальності сторін у кримінальному процесі, а отже і права особи, що підозрюється у вчиненні злочину, на справедливий та неупереджений суд, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Реалізації принципу змагальності у дослідженні доказів також перешкоджає відсутність процесуальної обов’язковості сторони обвинувачення у забезпеченні законних вимог сторони захисту щодо отримання у її розпорядження відповідної доказової інформації, котра закріплена в джерелах доказів. Втім, для учасників кримінального провадження (сторони захисту, суду) існує ряд процесуальних обмежень, встановлених КПК, щодо можливостей реалізувати свої функції під час роботи з документами, складеними за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначена норма, на нашу думку, вступає у пряме протиріччя з ч. 3 ст. 290 КПК України, згідно якої прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них. Крім того, внаслідок дії зазначеного положення сторона захисту опиняється у заздалегідь нерівному становищі у порівняні зі стороною обвинувачення, оскільки остання не обмежується законом у праві робити копії або відображення будь-яких матеріалів, відомості в яких захисник, підозрюваний (обвинувачений) має намір використати як докази в суді (ч. 6 ст. 290 КПК України). Переважна більшість адвокатів не мають допуску до державної таємниці На практиці лише окремі адвокати мають допуск до державної таємниці. Відсутність у захисника повного доступу до матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій обґрунтовано дає підстави ставити під сумнів наявність реальної змагальності сторін у кримінальному провадженні, в якому в якості доказів стороною обвинувачення використовуються зазначені матеріали. Окрім того, постає питання недотримання змагальності у контексті доказування сторонами кримінального провадження щодо передбаченого ст.22 КПК України самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій. Так, згідно ст.347 КПК прокурор на початку судового розгляду оголошує обвинувальний акт або клопотання про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, цивільний позивач оголошує цивільний позов. Таким чином ці учасники кримінального провадження мають можливість представити суду свою процесуальну позицію, викласти свої аргументи, що надає їх наступній процесуальній діяльності змістовності та системності. Водночас сторона захисту не викладає своєї позиції на початку судового розгляду, обмежуючись лише короткою відповіддю обвинуваченого на запитання чи зрозуміле обвинувачення, чи визнає обвинувачений себе винним і чи бажає давати показання. Отже, до судових дебатів сторона захисту позбавлена можливості представити судові свою правову позицію, що створює в суду враження логічно необґрунтованого нагромадження доказів та не системності їх представлення. Вважаємо, що однією з головних передумов становлення змагальної системи судочинства в Україні повинен стати процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавств. Цей процес насамперед обумовлюється дією Конвенції про захист прав та основних свобод людини і громадянина та практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування положень цієї Конвенції. Гармонізація законодавства України та ЄС запорука належної змагальності Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дає можливість дійти висновку, що справедливість правосуддя базується на ідеях рівності перед законом і судом та змагальності. За сучасних умов змагальна модель судочинства повинна відігравати роль еталона, політичного критерію демократичності, цивілізованості та справедливості судочинства. Поряд з цим, ЄСПЛ тлумачить змагальність дещо вужче, ніж прийнято у вітчизняній науці. Стаття 6 КЗПЛ визначає, що положення сторін у процесі має бути справедливо врівноважено, тобто право на змагальне судочинство означає право на принципову можливість бути поінформованим про всі надані іншою стороною докази чи зафіксовані зауваження та коментувати їх. Так, наприклад, принципу змагальності приділено увагу у справі ЄСПЛ «Боржерс проти Бельгії» (Borgers v. Belgium). У рішенні від 30.10.1991 р. по цій справі міститься трактування принципу змагальності, відповідно до якого змагальність означає можливість сторін судового процесу ознайомитися та прокоментувати всі докази, надані в тому числі "незалежним представником національної правової системи" з метою вплинути на рішення суду. Ще одне трактування принципу змагальності знаходимо в рішенні ЄСПЛ від 20.02.1996 р. справі «В. проти Бельгії», відповідно до якого суд постановив: під змагальністю слід розуміти те, що сторони у кримінальному процесі мають право ознайомлюватися з усіма доказами чи зауваженнями, долученими до справи, та коментувати їх. При цьому у рішенні ЄСПЛ у справі Ф. проти Сполученого Королівства від 16.02.2000 р. визначено окремі механізми реалізації цього принципу та встановлено, що органи досудового слідства мають повідомляти стороні захисту всі відомі їм виправдувальні та обвинувальні докази, які стосуються справи (рішення у справі). Альтернатив змагальному судочинству для правової держави немає На сьогоднішній день альтернативи змагальному судочинству для правової держави немає. Історія свідчить, що принцип змагальної побудови судочинства є глибоко демократичним. Змагальність завжди була характерна для держав із демократичним устроєм, де суспільство базувалося на рівності громадян, які мали реальні економічні та політичні свободи, були захищені від свавілля влади. А тому важливим результатом судової реформи в Україні є утвердження змагальної судової системи, що характерно саме для правової держави з її розвинутими інститутами захисту прав людини.